Нема нічого вічного і клястись у тому, що завжди будеш поруч - найбрехливіша річ на світі. І не завжди зв'язок обривається тоді, коли тебе кидають, інколи тобі самому не хочеться більше бути частиною чийогось життя. Треба просто подякувати людині за все хороше і відпустити.
Я ніколи не думала, що буду готова до розриву найбільшої дружби, яка в мене коли-небудь була, але зараз, коли з людиною нема про що говорити, я розумію - кінець. Це сталось якось безболісно, бо відмирало повільно. Одного дня від твоєї душі просто відпала одна суха, скрючена гілочка. А тебе навіть не заклололо.
Боляче було, коли вона відмирала, коли ти день за днем бачила, як в'яне коріння і як втрачається дихання найміцнішої дружби. Тоді боліло.
Зараз просто легше.

Час змінювати життя.
Час облаштовувати власну кімнатку. Хай поки до біса маленьку, але свою.
Почати варто із захоплень.
А потім запускати по-тихеньку людей. Не багатьох, лише найближчих.
Отож, завданням на найближчий період є ''знайти меблі у свою кімнатку''.
Укомплектувати себе.

я ніколи не вважала себе дивною чи особливою, допоки не зрозуміла: людей запам'ятовувати можна через дотик. так навіть краще.
фраза "торкнись мене" тепер набуває особливого значення. це як "познайомся зі мною".
біда в тому, що не всіх хочеться торкатись.
не з усміа хочеться ставати ближче.